Один із могутніх монополістів сучасності на імʼя Київенерго констатує, що борг столиці за тепло на 1 червня досяг 4,8 млрд гривень. Із них 1,3 млрд – борг держави за пільги та субсидії, а 790 млн – некомпенсована різниця в тарифах за минулі роки. Й що особливо важливо, державні установи соціальної сфери опинилися боржниками через відсутність оплати з боку самої держави.
Борг держбюджету за спожите тепло держустановами становить понад 80 млн грн. Серед них – медичні, навчальні заклади та правоохоронні органи. Так, внаслідок цього компанія не може розрахуватися за спожите тепло перед постачальниками та транспортувальниками газу. Борг Київенерго перед НАК «Нафтогаз України» за спожитий газ для виробництва теплоенергії досяг 3 млрд, а борг за транспортування газу – 463 млн гривень.
Така енергетична статистика. Та давайте розберемося, що несе вона нам, ця статистика. По-перше, в переліку найбільших боржників провідні заклади освіти, науки та культури. Найбільше – 8,9 млн гривень, заборгував Київський національний університет імені Тараса Шевченка, на другому місці – Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії наук України – 5,3 млн грн, на третьому також медустанова – Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАН України з 3,8 млн грн. У списку також НТУУ «Київський політехнічний інститут», Інститут нейрохірургії, Національна бібліотека Вернадського, Головне управління Нацполіціі в Києві, Головне управління ДСНС у столиці, будинок відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами і квартирно-експлуатаційне управління Міноборони. Цей список можна продовжувати й там можна побачити значно більше бібліотек, вузів, книгарень, видавництв, інститутів. Тобто гуманітарна низькорентабельна сфера надання освітянських, наукових, видавничих, культурних послуг опинилася в колі абсолютних безнадійних боржників перед могутнім монополістом. Так буває завжди, коли країна не дбає про своє майбутнє.
Тепер про те, що нас чекає за цієї ситуації. Наприклад, оплата за навчання на юридичному факультеті в КНУ імені Т. Шевченка, зокрема, дорівнює від 44 000 грн на рік, а в магістратурі – від 50 000 грн на рік. І що цікаво, – майже чотири роки юрфак практично не оновлював свій бібліотечний фонд, а саму бібліотеку закрив. Тепер там культурний центр. Питається, а як можна за таких умов виконувати вимогу закону про вищу освіту щодо підвищення її якості? А ось так, як вийде. Притому сам юрфак є найбільшим донором КНУ, але він не взмозі побороти систему шалених нарахувань за комуналку, тому йде скорочення бібліотечних витрат, штату тощо.
Практично така ж ситуація в НТУУ «Киїський політехнічний інститут». І винуватців тут немає. Ну не можна ж винуватити бенефіціара Київенерго, власника футбольного клубу «Шахтар» пана Ахметова. Його теж можна зрозуміти. Адже йому заборгував бюджет столиці, держави, державних установ, вузів у першу чергу. Тому, ймовірно, на черзі підвищення оплати за навчання. А це черговий відтік молоді, яка іде на навчання туди, де воно якісне й відносно недороге. На сьогодні численні польські, словацькі, чеські, німецькі вузи запрошують нашу молодь до себе. Пропозиції там дуже привабливі. Бо в цих країнах інше ставлення до гуманітарної сфери, себто до науки, культури, освіти. І з точки зору їх фінансового забезпечення, і з точки зору розвитку різноманітних проектів та підтримки великого бізнесу, тих самих енергетичних компаній тощо. В нас – усе навпаки. Тому я стверджую, що не матиме майбутнього країна, в якій заклади освіти, культури і науки знаходяться серед безнадійних боржників по комунальних платежах. Відтак парламент, столичні й регіональні ради мають розглянути й вирішити питання про списання цього ганебного боргу за комуналку, склавши перелік закладів, які роблять найбільший внесок у вітчизняну науку, культуру, освіту, що є їх головною місією. А комунальні борги навіть за радянських часів були за державою. Вона була спроможною утримувати науку, культуру й освіту, а не робити так, як це практикує сучасна українська влада, ховаючи статки по кишенях і соромливо показуючи їх у персональних деклараціях можновладців.
Віктор Ковальський